Квінслєндський Побіг. Амфібія мнима та справжня.

Ви — маленька чорненька черепашка 20 сантиметрів у деаметрі, що цілий день снує під водою озера МакКензі у пошуках смачненької їжи. Не від гарного життя ви наважилися випливти з безпечної темряви глибокої частини озера на мілке ті яскраве, вкрите чистим білим пісочком та галдючої людською масовкою місце пляжу. Ви крадетесь увздовж самого дна, старанно маскуючись під рідкі темні єлементи донного ландшафту.

Аж тут, ах!, якась велика темна тінь наближається з боку озера! Вона пливе все блище, стає все більше, і замість того щоб промайнути далі вона — жах! Жах! - зупиняется саме над вами! Ви, маленька беззахісна черепашка, майже вжалися у донний пісок, намагаючись сховатися під маленьку деревинку лежачу на дні, висунувши лише маленьку головку на тонкій шії для спостереження за великою тінню. Що вона буде робити? Чому вона зупинилась? Якої шкоди вона може завдати? Як її уникнути, куди пливти-бігти? Що то воно таке???!!!

Та то ж Пан Вишня, начепивши обладнання для сноркелінгу освоює малоцікаві підводні краєвиди озера МакКензі. Ласти позаду лениво збовтують воду: шмяк-шмяк. Руки лениво зведено за спіною щоби не каламутити воду перед маскою. Трубка для дихання сторчить назовні, вдох-видох, шшурх-вииииишурх. Очі за маскою так і шмигають вліво-вправо, вліво-вправо, шукаючи за що заціпитися поглядом. Аж тут, хто б міг очикувати?, маленька черепашка! Сама по собі вона нічого цікавого не уявляє, бачено їх безліч у присіднейському парку рептилій. Але тут, самотня, “дика”, у природньому середовищи - “жирний” артефакт. Он вона, завмерла на дні, побачивши тінь Пана Вишні. Дивиться, вичикує... Аж раптом, швидко-швидко замахавши лапками, дуже вправно і скоро, наче мала чорна підводна торпеда зробивши широку дугу, зникла десь у придонній темряві.

МакКензі — іконичне озеро Фрейзер Айленду. Білий пісочок, бірюзового кольору вода мілкої "пляжної" зони берега, темного кольору вода глибокого внутрішнього міста озера.

.