пятница, 22 апреля 2011 г.

Квінслєндський Побіг. З думками про природу.

Тук-тук, відраховують колеса наступні сотні метрів шосе. Уу-у-уу, рівно гуде вітер ззовні поглинаючої сотні кілометрів полотна дороги автівки. Шш-ш-шш, мірно співає ліс та навколишні високі кущі з поміж яких зненацька вириваються поодинокі високі пласкі квінслєндські кактуси та так же швидко зникають поглинені лінтою пообічної зелені.
  • - Любий!
  • Га?
Пані та Пан Вишня уважно і обережно проводжали поглядом наступну купу шкіри на тлі незрозуміло-чого-ограничної плями на узбіччи дороги, закатаної в асфальт колесами попередніх машин.
  • Ти знаешь, я маю таке враження, що у цій дикій ненаселеній місцевості ми минаємо наступні рештки збитої істоти кожні кілька кілометрів.
  • І знак дорожній був незабаром, коали наступні 20 кілометрів... Пан Вишня пригадав бачений незабаром жовтий ромбик зі знайомим сілуєтом.
  • Кенгуру, поссуми, ліси, коали, птиці. Тут є кому побігати через дорогу.
  • Авжеж. Я десь вичитав статистику, австрали одні з лідерів оздоблення автівок захисними трубами на переду авто — кенгурятниками. І дивлячись зараз навколо, я мабудь знаю чому. Десятки тисяч інсталяцій на рік.
  • Не дивно що по всьому світу ці конструкції називають кенгурятниками. Пані Вишня оголосила такий висновок і зітхнула.
  • Один мій колега казав, що кенгуру дуже глупа істота, як наша куриця. Біжить не від авто, а просто очі.
Сімейство Вишні помовчало і проводило поглядом стрибаючих вздовж дороги пару-трійку кенгуру. Нащастя, ці єкземпляри пострибали осторонь, і лише сяючі у вечірньому сумерку очі символів країни видавали їх подальші переміщення.

Шмяк-шмяк, минула мирна Корола наступну купку рештків. Тук-тук відраховують колеса наступні сотні метрів шосе. Уу-у-уу рівно гуде вітер.

На щастя родини Вишні, діставшися додому кілька днів пізніше, серед густого шару розмазаних насекомих вони знайшли тільки рештки сірої птички, яка застряла у пластиковій решітці радіатора лише у останній день подорожі.

.