суббота, 23 апреля 2011 г.

Квінслєндський Побіг. Еїрлі Квест.

— Мама, мама, что я буду делать,
— Мама, мама, как я буду жить,
— У меня нет тёплого пальтишки,
— У меня нет тёплого белья.
— Ку!
— Жалко, начальство меня сейчас не видит. Зарплату повысили бы.
— Тихо, дядя Вова, на нас смотрят...
— Ку! Ку! Ку!
— Женщину вынули, автомат засунули.
— Ну так возьми на то, что есть! Хоть какую-то часть пролетим!
— Луц по частям не продаётся. Луц — десять чатлов заряд, а у нас только семь.

  • Оскільки ви прибуваєте пізно, і не маєте змогу отримати інструктаж заздалегідь, то завтра вранці, рівно о пів на восьму, вам потрібно явитися за такою-то адресою для отримання подальших інструкцій. Не спізнюйтесь, бо Матільда може почати танцювати і без вас. Гроші отримані, інші 11 пасажирів та екіпаж чекати не будуть. - голос у слухавці був чіткий та однозначний. Усі члени родини Вишні заздалегідь зрозуміли вибагливість морського порядку. Сім тридцять на інструктаж, і крапка.
Тому наступного ранку, ще сонечно навіть не зішло, будильник вже весело збудив майже збуджених Пані Вишня, Пана Вишню, та Панночку Вишеньку-майже-дев'ять.
За якусь годину ранішніх зборів найбільш чутливі члени родини отримали сніданок, речи було запхано по чемоданах, чемодани та пакети — у маленьку Королу, ключ від номера готелю у приморському поселенні Еїрлі Біч повернувся до поштової скриньки поруч з ще закритою регистрацією, і весела родина рушила за Джі Пі Есом долати останні сімсот метрів до пункту о пів на восьму.
Дісталися вчасно. Ось рекламка круїзної компанії, двері відчинено, якісь люди схожі на інших пасажирів вже сунули сходами на других поверх перед нас.
  • Родина Вишні? Так, явилися, добре. От ваші папери, от ваші тимчасові сумки для перебуванні на борту розкішної океанської яхти з двома мачтами та трьома парусами “Вольтцин Матильда” (Waltzing Matilda – вальсуюча Матільда).
  • А можна взяти із собою моє фотообладнання у його власному рюкзаку не перекладаючи його у вашу сумку? Пан Вишня занепокоївся за збереження дорогоцінних фотоіграшок.
  • Можна.
  • А ноутбук?
  • Нема чого вам тащити з собою ноутбук, ви їдете усього на два дні, до того ж там немає електричного постачання.
  • Зрозумів. А можна нам ще одну зайву сумку для наших речей?
  • Не можна. Вас троє — от вам три сумки. На два дні вам досить. І все, стоп балакати. Ваше наступне завдання — ровно о восьмій бути на парковці, залишити машину, перегрузити ваші речі у видані сумки. Ось мапа, ось маршрут, рухайте туди. Сплачуйте парковку на дві доби, це буде коштувати 16 доларів. Питання є? Питань немає. Ласкаво просимо до світу морських подорожей!

До наступного дедлайну залишалося лише 15 хвилин, користуючись виданою мапою та здоровим глуздом родина Вишень швиденько вирушила у пошуках означеної парковки, лише раз на кілометровому шляху звернувши не туда.
  • Ось парковка. Люба, ти перекладаєшь речі, я шукаю і сплачую паркомат. Ми вже маємо рушати до наступного пункту — місце збора перед сходом на борт. Часу обмаль. Не забудь запас води та зручне взуття. Добре?
  • Звичайно. Паркомат здається тут поруч, я його вижу у 10 метрах від нас.
  • Так, бачу, дістався, читаю інструкцію по користуванню. Святі угодники! Він не приймає карток, а хоче 16 доларів монетками!
Пан Вишня швиденько почав шукати у навколишностях де поповнити запас монет, бо вигрібши усю сімейну дзвінку наличність нарахували лише 13. лишилося 13 хвилин, рушаємо на пошук кафе, швидко-швидко. Ось воно.
  • Ви розміняєте купюрку, жіночко?
  • Гроші не міняємо, купіть що небудь, отримаєте решту.
  • Дайте снікерс.
  • Будь ласка.
  • Що? дайте мені замість купюри у пять доларів решту монетами!!!
  • Решту не міняємо, ідіть у пральну, там є автомат.
Знов автомат, знов нове завдання квесту. Ще 4 хвилини сплинуло, дедлайн все блище, а цей єтап ще не подолано.
Лондрі! Де лондрі? Ось знак лондрі!
  • Тримай мої пьять доларів, безрукий залізний бандит, дай мені монет! Пан Вишня все більше і більше виявляв занепокоєння станом речей.
Купюроприймач меланхолічно та цілком цінично у таку скрутну годину повернув бумажку назад.
  • Не хочешь мою п'ятірочку? Ну возьми десятку!
Той же результат.
  • А двадцятку?
Та ж відповідь.
  • Бездушний автомат, в тобі що, монети закінчились? Занепокоїння пана Вишні зросло ще на 5 градусів, рівно як і наступні п'ять хвилин схлинули без повернення.
Що ж робити далі? Ось хтось іде у формі морської компанії.
  • Жіночко, жіночко, допоможіть якщо можете, треба заплатити за парковку, а не вистачає лише кілька доларів. І ні в кого немає. Жіночко, ми руссо туристо, в нас дедлайн, нам хочеться побачити нерукотворне чудо світу, ми любимо Австралію, його щирий народ та лейбористську партію!
  • Добре добре, давайте подивимось що ми зможемо зробити. Ось каса, я можу розміняти ваш пластик на дзвінку монету. Тримайте.
  • Дякуй вам Боже, добра жіночко. Нарешті в мене є 16 доларів, безглуздий автомат, я тебе зараз здолаю! У настрої пана Вишні з'явилась якась не дуже пасуюча відпускному настрою рішучисть. Ну тримайся!
Годинник вже тікав 7 хвилин на дев'яту, коли Пан Вишня нарешті повернувся до паркомату зі жменею вожделених мідяків. Повільно, наче кулі у барабані револьвера, монетки зникали у щілі стража парковки. Лишилося зарядити 10 доларів, 8, 5, 2.30, 1 — пуск! Кнопку підтвердження оплати нажато, друкування білетику заказано!!!

Ага, зараз. Усе це багатство висипалося у майже тремтящи долоні Пана Вишні. У паркоматі скінчилася бумага...

***

15 хвилин пізніше, на лавці місця збору, зпотніла, збуджена, але щаслива родина Вишні першою доклалася наступній баришні що вони тут і готові до посадки. За п'ять хвилин до чергового дедлайну!

Пошук іншої парковки, переїзд, оплата у паркоматі карткою, пошук місця збору з речами, повернення до запаркованої автівки трусцою за забутим мішком для підводної з'йомки — все це щасливо лишилося позаду. Квест-єкспромт успішно подолано. Пригоди продовжуються!


.